рубрики
  • Аудиосказки
  • ВСЯКАЯ ВСЯЧИНА
  • ГИГИЕНА
  • ГОРОСКОП
  • Духовное воспитание
  • ЗАГАДКИ
  • ИГРОТЕКА
  • ИГРЫ ОНЛАЙН
  • КОМОДИК
  • КРОССВОРДЫ
  • ОЧУМЕЛЫЕ РУЧКИ
  • Песни
  • Потешки
  • ПРАЗДНУЕМ
  • РАННЕЕ РАЗВИТИЕ
  • РАСКРАСКИ
  • РЕБУСЫ
  • СКАЗКА НА НОЧЬ
  • Современники детям
  • УЧИМ АНГЛИЙСКИЙ
  • ФОТОГАЛЕРЕЯ
  • ЧТО БЫ ПРИГОТОВИТЬ?
РЕКЛАМА





Яйцо-райцо. Украинская народная сказка. Яйце-райце.jajtso rajtso

Украинские народные сказки.

Знакомимся с мировым фольклором в серии "Сказки народов мира". В этом выпуске украинская народная сказка Яйцо-райцо.

Яйцо-райцо

Когда был жаворонок-птица царем, а царицею мышь, и было у них свое поле. Посеяли они на поле пшеницу. Уродилась пшеница - стали они зерно делить. И оказалось одно зернышко лишнее. Говорит Мышь:
- Пускай оно будет мне! А Жаворонок говорит:
- Нет, мне!
Стали они думать, как быть? Пошли бы судиться, да нету никого старше: не к кому обратиться. Мышь и говорит:
- Давай я лучше его надвое перекушу.
Царь на это согласился. А Мышь схватила зерно в зубы и убежала в нору. Собирает тогда царь-Жаворонок всех птиц, хочет идти войною на царицу-Мышь; а царица зверей всех созывает, и начали войну. Пошли в лес, и только вздумают звери какую-нибудь птицу разорвать, а она - на дерево; или птицы начнут, летая, зверей бить. Так бились они весь день напролет, а потом сели вечером отдыхать. Оглянулась царица-Мышь - нет на войне муравьев. И велела она, чтоб к вечеру были непременно и муравьи. Явились муравьи. Велела им царица взобраться ночью на деревья и пообкусывать за ночь перья на крыльях у птиц.
На другой день, только стало светать, кричит царица:
- А ну, подымайтесь воевать!
И какая из птиц ни подымается, то и упадет наземь, а зверь ее и разорвет. Вот и победила царица царя.
Видит один орел, что дело плохо, сидит на дереве, не слетает, вдруг идет мимо охотник; увидел на дереве орла и нацелился в него. Стал его орел просить:
- Не бей меня, я тебе в большой беде пригожусь! Нацелился охотник второй раз, а орел опять его просит:
- Возьми меня лучше да выкорми, увидишь, какую я тебе службу сослужу!
Нацелился охотник в третий раз, а орел его опять просит:
- Ой, братец-голубчик! Не бей меня, лучше возьми с собой: я тебе великую службу сослужу!
Охотник поверил ему: полез, снял его с дерева, да и несет домой.
А орел ему говорит:
- Отнеси меня к себе домой и корми меня мясом, пока У меня крылья отрастут.
А было у того хозяина две коровы, а третий бык. Вот и зарезал хозяин для него корову. Съел орел за год корову и говорит хозяину:
- Пусти меня полетать: я посмотрю, отросли ли у меня крылья.
Выпустил он орла из хаты. Полетал-полетал орел, прилетает в полдень к хозяину и говорит ему:
- У меня еще силы мало. Зарежь для меня яловую корову!
Послушал его хозяин, зарезал. И орел съел ее за год да как полетел опять!.. Летает чуть не целый день, прилетает к вечеру и говорит хозяину:
- Зарежь еще и быка!
Думает хозяин: «Что делать - резать или не резать?» А потом говорит:
- Больше пропало, пускай и это пропадет!
Взял и зарезал ему быка. Съел орел быка за год, а потом как полетел и летал высоко-высоко, аж под самою тучей. Прилетает опять и говорит ему:
- Ну, спасибо тебе, хозяин, выкормил ты меня, а теперь садись на меня.
Хозяин спрашивает:
- А зачем?
- Садись! - говорит. Вот он и сел.
Поднял его орел аж в самую тучу, а потом кинул вниз. Летит хозяин вниз, не дал орел ему долететь до земли, подхватил его и спрашивает:
- Ну, что тебе казалось? А тот отвечает ему:
- Был я будто уже ни жив ни мертв. А орел ему говорит:
- Вот так же было оно и со мной, когда ты в меня целился.
Потом говорит:
- Ну, садись еще.
Не хотелось хозяину на него садиться, да нечего делать - сел все-таки. И понес его орел снова в самую тучу, сбросил его оттуда вниз, а подхватил его так, может, сажени за две от земли и спрашивает:
- Ну, что тебе казалось? А тот отвечает:
- Казалось мне, будто совсем мои косточки уж рассыпались.
Тогда орел ему говорит:
- Вот так же было и со мной, когда ты во второй раз в меня целился. Ну, садись опять!
Тот сел. И как взмыл его аж за тучу, да как пустил вниз, и подхватил его у самой земли, а потом спрашивает:
- Ну, что тебе казалось, когда ты на землю падал? А тот ему отвечает:
- Да будто меня и вовсе на свете не было. Тогда орел ему и говорит:
- Так же и со мной было, когда ты в третий раз в меня целился.
А потом говорит:
- Ну, теперь никто из нас друг перед другом не виноват: ни ты передо мной, ни я перед тобой. Садись на меня, полетим ко мне в гости.
Вот летят они и летят, прилетают к его дядюшке. И говорит орел хозяину:
- Ступай в хату, а как спросят тебя: не видал ли, мол, где нашего племянника, ты ответь: «Коль дадите мне яйцо-райцо, то и его самого приведу».
Входит он в хату, а его спрашивают:
- По доброй воле иль поневоле пожаловал? Он им отвечает:
- Добрый казак ходит только по доброй воле.
- А не слыхал ли ты про нашего племянника? Уже третий год, как ушел он на войну, а о нем и вестей нет.
А он им говорит:
- Коль дадите мне яйцо-райцо, то и его самого приведу вам.
- Нет, уж лучше нам его никогда и не видать, чем тебе яйцо-райцо отдать.
Орел ему говорит:
- Полетим дальше.
Летят и летят. Прилетают к его брату; и тут он говорит то же самое, что и у дядюшки, а яйца-райца ему так и не дали.
Прилетают они к его отцу, а орел и говорит охотнику:
- Иди в хату, и как станут тебя обо мне расспрашивать, ты скажи, что видал, мол, его и могу его самого привести.
Входит он в хату. Они его спрашивают:
- По воле иль поневоле пожаловал? Он им отвечает:
- Добрый казак ходит только по доброй воле. Стали его спрашивать:
- Не видал ли где нашего сына? Вот уже четвертое лето его нету, пошел воевать куда-то, пожалуй, его там убили.
А охотник говорит:
- Я его видел, и коль дадите мне яйцо-райцо, то приведу вам и его самого.
Вот орлиный отец и спрашивает:
- А зачем тебе оно? Лучше мы тебе дадим много денег,
- Денег я, - говорит, - не хочу, а дайте мне яйцо-райцо!
- Так ступай приведи его нам, тогда мы тебе и дадим. Вводит он орла в хату. Как увидели его отец с матерью, так обрадовались, что дали яйцо-райцо и говорят:
- Смотри ж не разбивай его нигде по дороге, а как вернешься домой, сделай большой загон, - там его и разобьешь.
Вот идет он, идет, и так захотелось ему пить! Набрел он на криницу. Только начал пить воду, и вдруг невзначай цокнул о ведро и разбил яйцо-райцо. И как начал вылазить из яйца скот... Все лезет и лезет. Гоняется он за скотом: то с одной стороны подгонит, а скот в другую сторону разбегается... Кричит бедняга: никак один не управится! Вдруг подползает к нему Змея и говорит:
- А что ты мне дашь, хозяин, ежели я загоню тебе скот назад в яйцо?
Он ей говорит:
- Да что же тебе дать? Змея просит:
- Дашь мне то, что явилось без тебя дома?
- Дам, - говорит.
Вот загнала она ему весь скот назад в яйцо, залепила яйцо как следует, подала ему в руки.
Приходит он домой, а там сын без него народился. Он так за голову и схватился.
- Это ж я тебя, сын мой, Змее отдал! Горюют они с женой вместе. А потом говорят:
- Что ж делать? Слезами горю не поможешь! Надо как-то жить на свете.
Загородил он большие загоны, разбил яйцо, выпустил скот - разбогател. Живут они поживают, а там и сын уже подрос, звали его Иваном. И говорит он:
- Это вы меня, тату, Змее отдали. Ну что ж делать, как-нибудь да проживу!
И пошел он тогда к Змее.
Приходит к ней, а она ему и говорит;
- Коли выполнишь мне три дела, то домой вернешься, а не выполнишь, то я тебя съем!
А был вокруг ее дома, куда ни глянь, большой лес на болотах. Вот Змея ему и говорит:
- Выкорчуй мне этот лес за одну ночь да землю вспаши, пшеницу посей, сожни ее, в скирды сложи, и чтобы мне за ночь из той самой пшеницы паляницу б испек: пока я встану, чтобы она на столе лежала.
Вот идет он к пруду, пригорюнился. А стоял там недалече каменный столб, а в том столбе Змеева дочь была замурована. Подходит он туда и плачет.
А Змеева дочь его спрашивает:
- Чего ты плачешь?
- Да как же мне, - говорит, - не плакать, ежели мне Змея задала такое, что мне никогда не выполнить, да еще говорит, чтобы за одну ночь.
- А что же такое? Он ей рассказал. Она ему говорит:
- Это еще цветочки, а ягодки будут впереди! - А потом говорит: - Коль возьмешь меня замуж, я для тебя все сделаю, что она велела.
- Хорошо, - говорит.
- А теперь, - говорит она, - можешь спать. Завтра подымайся пораньше, понесешь ей паляницу.
Вот вошла она в лес да как свистнет - так весь лес и заскрипел, затрещал, и на месте том уже и пашется и сеется. Испекла она до зари паляницу, дала ему. Принес он ее Змее в дом да и на стол положил.
Просыпается она, вышла во. двор, смотрит на лес, а вместо него лишь жнивье да скирды стоят.
- Ну, справился! Смотри ж, чтоб и второе дело выполнил! - И сразу же ему приказывает: - Раскопай мне вон ту гору, да так, чтобы Днепр в ту сторону тек, и построй у Днепра амбары, будут байдаки к ним подходить, и будешь ты торговать той пшеницей. Как встану я утром, чтобы все это было готово!
Идет он опять к столбу, плачет. А та дивчина его спрашивает:
- Чего плачешь?
Рассказал он ей обо всем, что Змея ему загадала.
- Это еще цветочки, а ягодки впереди! Ложись спать, я все сделаю.
А сама как свистнет - так гора и раскапывается, течет туда Днепр, а рядом амбары строятся. Пришла она, разбудила его, велит пшеницу отпускать из амбаров купцам на байдаки.
Просыпается Змея, видит - все сделано, что было ему велено, Загадывает ему в третий раз:
- Поймай мне этой ночью золотого зайца и принеси его мне утром пораньше домой.
Идет он опять к каменному столбу, плачет. А дивчина его спрашивает:
- Ну, что она загадала?
- Велела поймать золотого зайца.
- Вот это уже ягодки: кто его знает, как его и поймать! Пойдем, однако, к скале, может, поймаем.
Подошли к скале. И говорит она ему:
- Становись над норой - ты будешь ловить. А я пойду его из норы гнать. Но смотри: кто бы из норы ни выходил, хватай его - это и будет золотой заяц!
Вот пошла она, гонит. Выползает из норы гадюка и шипит. Он ее и пропустил. Выходит из норы дивчина, спрашивает его:
- Ну что, ничего не вылазило?
- Да нет, - говорит, - гадюка вылазила. Я ее испугался, подумал, может, укусит, да и пропустил ее.
Она ему говорит:
- А чтоб тебе! Ведь это ж и был золотой заяц! Ну смотри, я опять пойду: и если кто будет выходить и скажет тебе, что тут нет золотого зайца, ты не верь, а хватай его!
Забралась она в нору, опять гонит. Вдруг выходит старая-престарая бабка и спрашивает парубка:
- Что ты, сыночек, тут ищешь?
- Золотого зайца. А она ему говорит:
- Да откуда ж ему взяться? Здесь его нету!
Сказала и ушла. А тут выходит дивчина, спрашивает его:
- Ну что, нет зайца? Никто не выходил?
- Да нет, - говорит, - выходила старая бабка, спрашивала у меня, что я ищу. Я сказал ей, что золотого зайца, а она говорит, тут его нету, вот я ее и пропустил.
Тогда она говорит:
- Почему ж ты ее не схватил? Ведь это же и был золотой заяц! Ну, теперь уж тебе его больше никогда не поймать, разве что я сама обернусь зайцем, а ты принесешь меня и положишь ей на стул, но только не давай ей в руки, а если отдашь, она узнает и разорвет и тебя и меня.
Так она и сделала: обернулась золотым зайцем, а он взял принес того зайца, положил Змее на стул и говорит ей:
- Нате вам зайца, а я от вас уйду.
- Хорошо, - говорит, - уходи.
Вот он и пошел. И только вышла Змея из дому, обернулся заяц опять дивчиной и следом за ним. Бросились они бежать вместе. Бегут, бегут. А Змея посмотрела, видит - что то не заяц, а ее дочка, и давай бежать за ней в погоню, хочет ее разорвать. Но сама-то Змея не побежала, послала своего мужа. Бежит он за ними, слышат они - уж земля глухо гудит... Вот она и говорит:
- Это за нами гонятся! Обернусь я пшеницей, а ты дедом, и будешь меня сторожить; а как спросит тебя кто-нибудь: «Не видал ли парубка с дивчиной, не проходили ли мимо?» - ты скажи: «Проходили, когда эту пшеницу сеяли».
А тут и Змей летит, спрашивает у деда:
- А не проходил ли здесь парубок с дивчиной?
- Проходили.
- А давно проходили? - спрашивает.
- Да еще как эту пшеницу сеяли. А Змей и говорит:
- Эту пшеницу пора и косить, а они только вчера пропали. - И назад воротился.
Обернулась Змеева дочь опять дивчиной, а дед парубком, и давай бежать дальше.
Прилетает Змей домой. Змея его спрашивает:
- Ну что, не догнал? Никого не встречал по дороге?
- Да нет, - говорит, - встречал: сторожил дед пшеницу; я спросил у него: не проходили ли, мол, тут парубок с дивчиной? А он говорит: проходили, когда еще пшеницу сеяли, а ту пшеницу впору косить, вот я и вернулся.
Тогда Змея ему говорит:
- Почему ж ты этого деда и пшеницу не разорвал? Это ж они и были! Беги опять за ними, да чтобы непременно их разорвал!
Летит Змей. И слышат они, что летит он опять за ними, - аж земля стонет. И говорит она:
- Ой, снова летит! Обернусь я монастырем, таким старым, что вот-вот развалится, а ты - чернецом. И как спросит тебя кто: «Не видал ли, мол, таких-то?» - ты скажи: «Видел, когда еще монастырь этот строился».
А тут и Змей летит, спрашивает у чернеца:
- Не проходили ли здесь парубок с дивчиной?
- Проходили, - говорит, - когда еще монастырь строился.
А Змей говорит:
- Да они вчера пропали, а монастырь-то, пожалуй, лет сто, как строился.
Сказал и назад воротился. Приходит домой, Змее рассказывает:
- Видел я одного чернеца, возле монастыря ходил он! спросил я у него, а он говорит, что проходили, мол, когда еще монастырь строился; но тому монастырю уже лет сто, а они-то ведь вчера только пропали.
Тогда Змея и говорит:
- Почему же ты не разорвал того чернеца, а монастырь не разрушил! Ведь это ж они и были! Ну, теперь я сама побегу, ты ни к чему не гож! - И побежала.
Вот бежит... Слышат те - так земля и стонет, загорается. Говорит ему дивчина:
- Ой, теперь мы пропали: уже сама за нами бежит! Ну сделаю я тебя речкой, а сама рыбой-окунем обернусь.
Прибегает Змея, говорит реке:
- Ну что, убежали?
И вмиг обернулась она щукой и давай за рыбою-окунем гнаться: хочет ее поймать, а та повернется к ней своим колючим рыбьим пером, и не может схватить ее щука. Гонялась, гонялась, а не поймала; задумала она тогда всю речку выпить. Стала пить, напилась, да и лопнула.
А дивчина, которая была рыбой, говорит тогда парубку, что был речкою:
- Теперь нам бояться уж нечего! Пойдем к тебе домой, но смотри, как войдешь в хату, всех можешь поцеловать, да только дядиного дитяти не целуй, а как поцелуешь, то и меня позабудешь. А я пойду в селе к кому-нибудь в наймички.
Вот вошел он в хату, со всеми поздоровался и подумал про себя: «Как же мне с дядиным ребенком да не поцеловаться? Они еще обо мне дурное что-нибудь подумают». Поцеловал он ребенка и вмиг позабыл про свою дивчину.
Пожил он с полгода и задумал жениться. Посоветовали ему за одну красивую дивчину свататься, и позабыл он про ту, что его от Змеи спасла, за другую посватался.
Вот вечером, перед самою свадьбой, зовут молодиц на «Шишки». Позвали и ту дивчину, с которой он вместе бегством спасался, хоть никто и не знал, что она за девка такая. Стали «шишки» лепить, и вылепила та дивчина из теста голубка и голубку, поставила их на пол, - и вдруг стали они живые. И воркует голубка голубю:
- Неужто ты позабыл, как я для тебя лес корчевала, пшеницу там сеяла, из пшеницы паляницу пекла, чтобы Змее ты отнес?
А голубь воркует:
- Позабыл, позабыл!
- А неужто ты забыл, как я за тебя гору раскапывала и Днепр пустила туда, чтобы байдаки по нему к амбарам ходили и чтоб ты ту пшеницу на байдаки продавал?
А он воркует:
- Позабыл, позабыл! Голубка опять спрашивает:
- А неужто ты забыл, как мы вместе за золотым зайцем охотились? А ты меня и позабыл!
А голубь воркует:
- Забыл, забыл!
Вот парубок тут и вспомнил тогда про дивчину, про ту самую, что голубков слепила, и бросил ту, а на этой женился. И живут они теперь хорошо.

Читайте українською мовою Яйце-райце.

Яйце-райце. Українська народна казка.

Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею - миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця - давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
- Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
- Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
- Ну, я лучче його перекушу.
Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю мишу, а цариця скликає всіх звірів - і почали війну. Як вийшли в ліс - то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вони на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору... Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця зогледілась - аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й нагадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.
На другий день, тільки-но розвиднілось, цариця кричить:
- Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю, - так звір її і розірве. І цариця повоювала царя.
А орел бачить, що то лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього. А той орел так просить його:
- Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану! Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
- Візьми лучче мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще наміривсь стріляти, утретє. Орел знов його почав просити:
- Ей, голубчику-братіку! Не бий мене та візьми до себе - я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, та зняв з дерева, та й несе його додому. А він йому каже:
- Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.
А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік із'їв та й каже тому чоловікові:
- Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила. Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав, та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:
- Ще в мене мала сила - заріж іще одну ялівку!
Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел із'їв її за рік. Та знову як полетів... Пролітав мало не цілий день, увечері знову прилітає та й каже йому:
- Заріж іще й бугая!
Той чоловік думає: «Що тут робити - чи зарізати, чи ні?» А потім каже:
- Більше пропало, нехай і це пропадає!
Узяв та й зарізав йому бугая. Він із'їв і того бугая, таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо - аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже йому:
- Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене.
Той чоловік питається:
- Що з того буде? А він йому каже:
- Сідай! Той і сів.
Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. Той чоловік летить додолу, коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:
- А що, як тобі здавалось? А він каже:
- Так, наче я вже неживий був. Тоді орел йому каже:
- Отак саме й мені було, як ти на мене націлявся. Потім каже:
- Сідай знов!
Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла - ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а звідтіль скинув його з себе - та підхопив його так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:
- А що, як тобі здавалось? Він йому каже:
- Так зовсім, наче вже кістки мої розсипались. Тоді орел йому каже:
- Так само й мені було, як ти вдруге націлявсь. Ну, ще сідай. Той сів.
Орел як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:
- Як тобі здавалось, як ти летів на землю? Він йому каже:
- Так, наче мене зовсім не було вже на світі. Тоді орел йому каже:
- Отак же й мені було, як ти втретє націлявсь. А потім каже:
- Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.
Ото летять та й летять, прилітають до його дядька. А він йому каже:
- Іди ж у хату, та як будуть питатися тебе: чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш: як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.
Він приходить у хату, коли це йому кажуть:
- Чи по волі, чи по неволі? А він їм каже:
- Добрий козак усе по волі ходить. Вони його питаються:
- Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну, - та ні чутки, ні звістки.
А він їм каже:
- Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу. Вони йому кажуть:
- Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
Тоді він виходить із хати та й каже орлові:
- Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
Орел йому каже:
- Летімо далі!
Летять та й летять, та й прилітають до орлова брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька, - таки й тут не получив яйце-райце.
Прилітають до його батька, а орел йому каже:
- Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив й на вічі приведу.
Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:
- Чи по волі, чи по неволі? Він їм:
- Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питатися:
- Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає - четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там.
А він їм каже:
- Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
- Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже:
- Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
- Піди ж приводь, зараз тобі дамо!
Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:
- Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб'єш.
Він іде та йде, та так схотілось пити йому... Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться... Кричить бідолаха - нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому:
- Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце?
А він їй каже:
- А що тобі дати? Вона йому каже:
- Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:
- Дам!
Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
- Це ж я тебе, сину, віддав змії!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
- Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.
Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже.
- Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому каже:
- Зроби мені троє діл та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з'їм!
А коло її хати був великий луг - скільки оком зглянути! Так вона йому каже:
- Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче. А дочка його питається:
- Чого ти плачеш? А він каже:
- Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.
Вона його питалась:
- А що ж там?
Він їй і розказав. Вона йому каже:
- Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.
Він каже:
- Добре!
Вона йому каже:
- Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.
От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить - на тім місці ореться, пшениця сіється... - до світу спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату і поклав на столі.
Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:
- Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і вдруге діло зробив! Та зараз йому й загадала:
- Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:
- Чого ти плачеш?
Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:
- Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються... Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала.
Тоді загадує йому втретє:
- Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:
- Що вона загадала? Він каже:
- Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.
Вона каже йому:
- Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою, ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори - бери його: то золотий заєць!
Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
- А що, нічого не вилазило? А він каже:
- Ба, ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
- А щоб тебе! Ото і є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду; та як буде хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а хапай його!
Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:
- Чого ти, сину, тут шукаєш? А він їй каже:
- Золотого зайця. Вона йому каже:
- Де тут він узявся: тут його нема!
Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівка та й питається його:
- А що, нема зайця? І ніщо з нори не виходило? Він каже:
- Ба, ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю, а я сказав, що золотого зайця. А вона каже: тут його немає, то я її й пустив.
Тоді вона каже:
- Чом ти не держав: ото ж заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на стільці, тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає та розірве і тебе і мене.
От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв приніс того зайця, поклав його на стільці та й каже змії:
- Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас. Вона каже:
- Добре, йди! Він пішов.
А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія побачила, що то не заєць був, а її дочка, - давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними: коли вони чують - аж стугонить земля... Тоді дівка каже:
- Оце вже за нами біжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти мене. Та як буде питаться тебе, чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди, то ти скажеш, що тоді, як ця пшениця сіялась.
Коли це змій летить та й питається того діда:
- Чи не бачив тут - не йшли парубок з дівкою? А він каже:
- Ба, йшли. Той питається:
- Давно ж вони йшли?
Дід:
- Тоді, як оця пшениця сіялась. Змій каже:
- Цю пшеницю вже пора косить, а їх учора не стало.
Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати.
Прилітає змій додому. Змія його питається:
- А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі? А він каже:
- Ба, ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь: чи не бачив, тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже: ішли тоді, як оця пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, - так я і вернувсь.
Тоді змія йому каже:
- Чом ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То вони самі! Біжи вдруге за ними, та щоб доконче розірвав!
Летить змій. Коли ті чують, що летить ізнов, аж земля реве, так дівка каже:
- Ей, летить ізнов! Зроблюся я монастирем, таким старим, от-от розвалиться, а ти - ченцем; та як буде він тебе питатися, чи не бачив таких-то - скажеш: «Бачив тоді, як оцей монастир будувався».
Коли це летить змій та й питає того ченця:
- Чи не бачив - не йшли тут парубок і дівка? А він каже:
- Я бачив тоді, як оцей монастир роблено. А змій каже йому:
- Їх учора не стало, а цей монастир уже годів сто, як роблено. Сказав це та й вернувся назад.
Приходить додому та й розказує змії:
- Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як оцей монастир роблено, але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.
Тоді вона йому каже:
- Чому ти не роздер того ченця і монастиря не розвалив, то ж вони! Тепер я сама побіжу!
Побігла.
Ото біжить... Коли ті чують - аж земля реве і гаряча. Дівчина тоді каже йому:
- Ей, отепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою-окунем.
Зробила.
Прибігла змія та й каже до тієї річки:
- А що, втекли?
Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тією рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пір'ям гострим до неї, то вона не візьме його. Гонилась, гонилась - так-таки не вловила та надумала всю воду з річки випити. Стала пити: пила-пила, напилась багато та й лопнула.
Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:
- Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я пока наймусь у цім селі в кого-небудь.
Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: «Як же мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене». Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував, так і забув за ту дівку.
Ото побув півроку та задумав жениться. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав; він за ту й забув, що його врятувала від змії, з іншою заручився.
От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту дівку, що він з нею втікав, - хоч її й ніхто не знав, що воно за дівка. Стали бгати шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:
- А ти забувсь, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?
А голуб каже:
- Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
- А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?
А він каже:
- Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
- А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене забув?
А голуб каже:
- Забув, забув!
Тоді парубок згадав за ту дівку, - за цю-таки саму, що голуби поробила, та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.

Сказки народов мира помогут понять культуру и традиции разных стран. Народные сказки заключают в себе наблюдения, мудрость и житейский опыт наших предков, их мировоззрение. Сказка учит смелости, честности, доброте. Пусть народная сказка рассказанная малышу, станет хорошей традицией и сблизит вас с малышом.


Понравилась статья? Оставьте комментарий и поделитесь с друзьями ссылкой. Спасибо!


Подпишитесь на рассылку анонсов:




ИНТЕРЕСНЫЕ НОВОСТИ В СЕТИ



1 комментарий к записи “Яйцо-райцо. Украинская народная сказка.”

Оставить комментарий