Украинская народная сказка
Две белки

Жили-были две белки в густом лесу в дуплах. Одинаково красивые, пышные. Только разный характер был у них. Потому что одна из них целый день трудилась: собирала орешки, грибы, желуди и все то складывала в своем домике, в дупле дерева.

А вторая была себе совсем нерадивая. Целыми днями только и занималась тем, что прыгала с ветки на ветку, пугала птичек в гнездах или сидела праздно и свистела на весь лес. А захочет поесть - не горюет. Потому как летом всюду еды полно! То орехи, то желудь с дуба, то шишки с пихт и сосен, то корешки всякие. Поест того, дернет этого - и снова скачет себе веселая, сытая.

И так, все лето весело прожила.

Между тем первая белка, трудолюбивая и заботливая, наносила себе в дупло полным-полно всякого корма. На зиму себе заготовила. И уже заранее устелила свою избушку мхом, пухом и сухими листьями чтобы было тепло и мягко зимой. И дверки приделали себе в дупло. Хорошая была хозяйка.

Так прошло все лето, у одной белки - в трудах и заботах, а у второй - в весельи.

Прошла уже и дождливая осень, и пришла холодная зима. В лесу стало грустно и пусто: ни листочка, ни грибов, ни орешков. Только мороз и ветер, снегом метет.

Сидит в тепленьком дупле работящая белка понятия о беде не знает. Все лето для того и работала, чтобы зимой спокойно отдохнуть. И мягко ей, и тепло, и съесть есть что. Спокойно сидит, трубочку покуривает.

Ой, и не так же жилось ее ленивой и легкомысленной сестре. В ее дупле ни окон, ни дверей. Не нахозяйничала. Ни средств на зиму нет, ни одного орешка! Лишь холодный ветер по хате свищет, гуляет. Сидит бедная белка, голодная, грязная, замерзшая, в клубочек скрутилась. Мечется по лесу туда, сюда, ничего нет - все замерзло. Хоть погибай от холода и голода!

И вспомнила себе бедная белка свою внимательную, трудолюбивую соседку и думает: «Пойду я к ней. Может поможет чем нибудь, у нее горы припасов. А летом ей верну все.»

Идет она к соседке и робко стучит в дверь.

- Кто там?

- Я, твоя соседка!

- Прошу, - зовет заботливая белка и открывает дверь.

Как посмотрела на несчастную, подурневшую, полумертвую от стужи соседку, так сразу все и поняла.

- Прошу, садись, как раз на обед попала! Чем хата богата... Вот согрейся немного во мху, а я принесу тебе орешков и желудей... На, ешь на здоровьечко. И вместе со мной живи, мне и так скучно одинокой.

Пристыженная белка начала говорить:

- Но я не заслужила такую доброту, я целое лето - знаешь - гуляла.

- Ничего, - говорит вторая, - теперь ты будешь заботиться так, как я, потому узнала теперь, что без труда нет добра! Вот, будем вместе работать и вместе жить.

Ленивая на радостях поцеловала свою добрую подругу. И с тех пор жили обе белки вместе. А ленивую белку беда и нужда научили работать. Ближайшим летом ленивая стала также заботливой и принесла большие запасы еды в общий дом.

Перевод специально для сайта pesochnizza.ru

[dropdown_box start="hide" expand_text="Дві вивірки" show_more="Читайте українською мовою" show_less="Скрыть"]

Дві вивірки

Жили собі, були собі дві вивірки в густому лісі у дуплах. Однаково гарні, пушисті, звинні. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них цілий день трудилася: збирала орішки, гриби, жолудь і все те складала у своїй хатинці, в дуплі дерева.

А друга була собі зовсім недбайлива. Цілими днями тільки її роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати птичок у гніздах або сидіти бездільно й свистати на весь бір. А схоче попоїсти — не журиться. Тож літом усюди їжі повно! То оріх, то жолудь з дуба, то шульки з ялиць і сосон, то корінці всякі. Погризе того, скубне цього — та й знову скаче собі весела, сита.

Отже, ціле літо весело прожила.

Тим часом перша вивірка, працьовита й дбайлива, наносила собі в дупло повно всякого корму. Це на зиму придбала. І вже заздалегідь устелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям щоби було тепло і м'ягко в зимі. Та й дверцятка приробила собі до свого дому. Добра була господиня.

Так пройшло всеньке літо, в одної вивірки — у праці й журбі, а в другої — в іграшках.

Минула вже й дощова осінь, і прийшла холодна зима. В лісі стало сумно і пусто: ні листячка, ні грибів, ні орішків. Тільки мороз і вітер, що снігами мете.

Сидить собі в тепленькому дуплі роботяща вивірка і гадки про біду не має. Ціле літо на те працювала, щоби в зимі спокійно відпочити. І м'ягко їй, і тепло, і з'їсти є що. Спокійно сидить собі, люлечку-фаєчку покурює.

Ой, та не так жилося її лінивій і легкодушній посестрі. У її дуплі ні вікон, ні дверей. Не пригаздувала. Ні засобів на зиму нема, ані одного орішка! Лиш холодний вітер по хатині свище, гуляє. Сидить бідна вивірка, голодна, марна, змерзла, в клубочок звилася. Кидається по лісі туди, сюди, нічого нема — усе замерзло. Хоч погибай з холоду та й голоду!

Аж пригадала собі убога вивірка свою пильну, роботящу сусідку та й думає собі: «Піду я до неї. Чей же поможе чим-будь, у неї гори припасів. А літом їй поверну».

Іде вона до сусідки та й несміло стукає в двері.

— Хто там?

— Я, твоя сусідка!

— Просимо, — кличе дбайлива вивірка і відчиняє двері.

Як поглянула на нещасну, помарнілу, напівмертву від студени сусідку, то зараз усе зрозуміла.

— Прошу, сідай, саме на обід натрафила! Чим хата богата... От загрійся трохи в мосі, а я приладжу тобі орішків і жолудів... На, їж на здоровлячко. Та й разом зі мною живи, мені і так скучно одинокій.

Засоромлена вивірка почала говорити:

— Але ж я не заслужила на таку доброту; я ціле літо — знаєш — гуляла.

— Нічого, — каже друга, — тепер ти також будеш дбати так, як я, бо пізнала тепер, що без праці нема добра! От, будемо разом працювати і разом жити.

Лінива на радощах обцілувала свою добру товаришку. І відтоді жили обі вивірки разом. А ліниву вивірку біда і нужда навчили працювати. Найближчого літа лінива стала також пильною і принесла великі припаси харчів до спільної хати.
[/dropdown_box]